Тихоходи.

Друге місце займають істоти, відомі як «водяні ведмеді» або тихоходи, на латині – Тардігради. Якщо трихоплакс заслужив титул «неземної істоти» швидше метафорично – через дивнe будови і незрозуміле походження, то тихоходи цілком здатні були б пережити міжпланетну подорож в надрах досить масивного метеорита, якби опинилися в такій ситуації.

Місце тихоходів в систематиці живого – питання відкрите. З одного боку, у них є спільні риси з деякими групами черв’яків. З іншого, – їх зближують з членистоногими.

Зовні тихоход нагадує пухкого восьминогого ведмедика мікроскопічних розмірів. Його тіло розділене на більш-менш виразні сегменти, чотири з яких мають кінцівки. Покрито це все дуже міцною кутикулою, схожою на ту, що можна знайти у просунутих черв’яків групи багатощетинкових. Ноги тихоходів досить короткі, закінчуються маленькими розгалуженими кігтиками, схожими на мікроскопічну ведмежу лапу. Пересуваються вони таки справді трохи повільно, наче їм нікуди поспішати. Хоча вони і мікроскопічні, (тіло всього лише 0.1 -1.5 мм в довжину), тим не менше, багатоклітинні. Причому не так вже й просто влаштовані – у них є нервова система, причому нагадує таку у комах – розділена на ганглії і нервові стовбури. Крім того, присутні всі інші необхідні системи органів, крім кровоносної і дихальної. Але це пояснюється їх невеликими розмірами: для їх неспішного метаболізму цілком достатньо дифузії кисню в тіло, а роль крові виконує рідина, що заповнює порожнину тіла.

Тихоходи живуть у вологому середовищі, але не обов’язково в воді – їм цілком достатньо сирої поверхні моху. Цим самим мохом вони і харчуються, проколюючи окремі клітини своїм міцними ротовими стилетами, і висмоктуючи з них розчини цукрів. Крім того, є і група хижих тихоходок, що харчуються ще більш дрібними живими істотами і, зрідка, собі подібними і іншими «водяними ведмедями».

Розмножуються вони відкладаючи яйця, причому, перед цим скидають панцир-кутикулу, заповнюючи її кладкою, так що виходить безпечна упаковка, що захищає майбутнє покоління, поки воно розвивається.

Температурний діапазон, який можуть переживати тихоходи абсолютно унікальний. Ці маленькі створіння цілком спокійно переживають кип’ятіння, заморозку і навіть наднизькі температури порядку -270 С, що близько до температури космічного вакууму.

Їм не страшно навіть повне зневоднення. Тихоход може втратити до 99% вологи, впадаючи в стан анабіозу. Він втягує кінцівки, приймає форму барильця і покривається додатковим шаром воскової кутикули. А коли, після довгої перерви, вода знову стає доступна, тихоход просто … продовжує жити, як нічого не сталося. Причому, анабіоз може тривати десятки років. Переживати такі втрати маси тіла і води в живому світі не здатний з багатоклітинних більше ніхто.

Ще більш дивна їх стійкість до холоду. Основна проблема при заморожуванні будь-яких живих тканин – це те, що внутрішньоклітинна вода перетворюється в кристали (якщо заморозка йде повільно, а не надшвидко за допомогою, наприклад, рідкого азоту), які геть-чисто розривають клітинні органели, вакуолі і інші життєво важливі частини клітини. Проте, білки тихоходок влаштовані таким чином, що при заморожуванні їх внутрішньоклітинні рідини стають в’язкими, а значить замерзають повільніше, і не утворюють кристалів в процесі.

Був поставлений експеримент по запуску тихоходів що знаходяться в стані анабіозу на орбіту Землі. За результатами, виявилося, що критичним для них є тільки ультрафіолетове випромінювання певного спектру, а низька температура і радіація ними спокійно переносяться. Більше того, ті тихоходи, які повернулися з орбіти дали цілком нормальне потомство.

Трохи статистичної інформації за умовами, які здатні перенести тихоходи в стані анабіозу:

  • 30 років при температурі -20 С
  • 20 місяців в рідкому кисні при -196 С
  • 8 годин охолодження рідким гелієм при -271 С
  • 10 годин при температурі +60 С
  • Кип’ятіння при 100 С протягом години
  • Дві доби в атмосфері концентрованого сірководню і вуглекислого газу
  • Тиск в 6000 атмосфер протягом 48 годин без видимих ​​наслідків
  • Радіоактивне опромінення дозою в 570 000 Бер переносять 50% тихоходок (смертельна доза для людини – 500 Бер)

Таким чином, тардігради по праву можуть вважатися найбільш живучими багатоклітинними тваринами на планеті.

Степан Котович

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *